Барселона — кохання на все життя

З чого би почати… Мабуть, з того, що я дуже довго хотів відвідати місця поза Україною. На жаль, з деяких поважних причин це було важко. Однак, мені пощастило, і я нарешті почав досліджувати світ, немов мале дитя. Це мої враження від Каталонії.

Коли я обирав, куди поїхати, було декілька варіантів. Я обрав Каталонію, бо мені було цікаво побачити Іспанію (останнім часом дуже захопився вивченням іспанської мови). Як відомо, каталонці не вважають себе іспанцями та всіляко намагаються відокремитися від королівства. І проявляється це у всьому: починаючи від поширення двох мов (всюди можна побачити об’яви чи написи іспанською та каталонською) і закінчуючи прапором Каталонії (він тут майже на кожном кроці). Взагалі-то, каталонці в плані патріотизму дуже схожі на американців.

Проживав я в одному з курортних містечок, які розкидані вздовж всього узбережжя. Загалом, місце розташування нашого Мальграт-де-Мар виявилось доволі зручним: приблизно на однаковій відстані розташовані були Барселона, Бік, Жирона та інші цікаві місця цього адміністративного реґіону. План був простим: провести кілька днів у Барселоні, вивчаючи столицю Каталонії, а потім відвідати декілька міст на орендованому авто. Цього питання я детально торкнуся трохи згодом. Раптом мій досвід стане комусь у нагоді.

Отже, виліт з Борисполя і hasta la vista, Ucrania!

До Барселони дісталися пізно вночі, тому поки ми їхали до готелю, насолодитися столицею Каталонії не вдалося. Тим не менше, потім я отримав всю палітру позитивних емоцій, які тільки міг. Перше, що вражає – люди. Я харків’янин, тому людей, що посміхаються тобі просто так, я бачив (Хто бував у Харкові, той зрозуміє. Тут доволі мало похмурих та непривітних людей). Але ж Барселона мене підкорила. Люди усміхнені всюди: у магазинах, метро, звичайні перехожі… І я не кажу про рецепцію готелю, там все і так зрозуміло. Пам’ятаю, як на шляху до якоїсь архітектурної споруди я проходив повз лавку, на якій сидів похилого віку каталонець. Ми зустрілися поглядом і він, широко посміхнувшись, радісно зі мною привітався: “Hola!” Просто так, із незнайомою людиною. Можливо, це так всюди в Європі, але для мене це було показником.

Від екскурсійного супроводу я відмовився – хотілося більше свободи. Тому, Барселоною пересувався пішки, а іншими містами – автомобілем. І жодного разу не пошкодував. Але про це трохи згодом

Отже, перші два дні я присвятив Барселоні. Звісно, цього часу дуже замало, щоб повністю познайомитися зі столицею Каталонії, але “маємо те, що маємо”. Туристичними маршрутами я майже не користувався, до потрібних об’єктів йшов маленькими вулицями, щоб повною мірою оцінити красу цього міста.

І маю сказати, що Барселона дуже гарна. Вона має свій неповторний шарм. Думаю, не останню роль у цьому зіграв Антоніо Ґауді, творча спадщина якого в Барсі майже на кожному кроці. А ще через те, що законом у Барселоні заборонено будувати нові будівлі у старому стилі. Саме тому всі будинки та споруди, що були збудовані 100 чи 300 років тому, є автентичними, і ви можете бути впевненими, що дивитеся на справді стару будівлю.

Дуже вразила різноманітність будівель – всі фасади не схожі між собою, абсолютно різні. Якісь із розписом, інші просто розмальовані фарбами різних кольорів. Але все виглядає, немов одна композиція.

Отже, Барселона, як і сама Каталонія, вразила у саме серце. Середньовічна архітектура, яка гармонійно поєднується із сучасністю, усміхнені люди, яким є чого посміхатися, адже для комфорту людей тут зроблено майже все. Так сталося, що першого ж дня в столиці я потрапив на велике (як я потім з’ясував) свято, тому концентрація людей на один квадратний метр перевищувала всі можливі для мене максимуми. Вже потім, повернувшись додому, я дізнався, що люди святкували Diada Sant Jordi або День Святого Георгія – свято троянди та книги. По всьому місту, особливо на центральній вулиці Рамбла, стояли невеликі столи, за якими молодці хлопці та дівчата пропонували купити троянду. Гроші, судячи з усього, мали піти на доброчинність. Виглядало це досить приємно. При чому, все було настільки ненав’язливо, що навіть хотілося купити ту троянду, але мені вона була не потрібна. Одразу згадалися наші «торгаші», які постійно з’являються перед тобою та наполегливо пропонують щось у них купити. Це свято каталонці святкують щорічно 23 квітня, а історія його виникнення достатньо цікава. З трояндою все досить просто – ці квіти виросли з озера крові на місці загибелі дракона, і одну з них лицар підніс в подарунок врятованій ним принцесі. А ось з книгами ситуація складніша. У 1929 році, під час Всесвітнього ярмарку, було прийнято рішення оголосити 23 травня Днем книги на честь померлих у цей день Міґеля Сервантеса та Вільяма Шекспіра. Відтоді цей день для каталонців має одразу кілька значень – крім Дня книги та свята Святого Георгія, 23 квітня ще є місцевим Днем Закоханих, і одночасно чимось на зразок Дня Незалежності, нарівні з 11-м вересня. У цей день прийнято дівчатам дарувати троянди, а чоловікам – книги.

Святкування було повсюди. Особливо багато людей було на одній з найбільших площ Барселони – площі Каталонії. Забігаючи наперед скажу, що площа з такою назвою є майже у кожному крупному місті цього реґіону. Трохи історії з вільної енциклопедії. Після того, як середньовічні вали, які оточували Барселону, були розкопані у XIX ст., було представлено кілька проектів облаштування вільного місця. Офіційний дозвіл було отримано після 1888 року, коли у Барселоні було проведено Всесвітню виставку. Перед цим місце площі використовувалося для ринкової торгівлі. Існувало кілька планів упорядкування площі: за планом архітектора Ілдафонса Садри (кат. Ildefons Cerdà) на місці сьогоднішньої Площі Каталонії мала бути міська забудова — продовження Готичного кварталу. За планом архітектора Рубіри (кат. Rovira), що був схвалений 1859 року, було вирішено побудувати саме площу. Від себе додам, що тут встановлено скульптуру, присвячену самій Барселоні. Вона зображена у вигляді огрядної жінки на могутньому коні. На плечі вона тримає каравелу під вітрилами, що символізує бунтівний дух першовідкривачів і торговців, які започаткували це місто.

Але знайомство з Барселоною у мене почалося з намагання до неї потрапити. Якщо пам’ятаєте, я говорив, що з аеропорту мене забрав автобус турагентства, і було це пізно вночі. Але навіть якби ми їхали вдень, це аж ніяк не допомогло б. На перший погляд, транспортна система в Каталонії складна та заплутана. Хоча, на другий погляд, ситуація така ж сама. Можете й самі знайти мапи руху метро, трамваїв або ж автобусів.

Одразу зрозуміти що до чого дуже важко. Насправді, я і досі не розумію, як барселонці спокійно дістаються з пункту А до пункту Б. Мабуть, що звикли. Посилюється все тим, що Барселона має двох офіційних перевізників (це вам не монополія, на зразок Укрзалізниці чи Метрополітену). І може так статися, що одним з них ви до міста приїжджаєте, а іншим рухаєтеся далі. Та навпаки. Вивчати всі схеми руху довелося, як то кажуть, на місці. Для початку необхідно придбати квиток.

Я обрав найзручніший для туриства варіант – Т10. Як зрозуміло з назви, квиток розрахований на 10 поїздок. При цьому, користуватися ним можуть декілька людей. Тобто пропустив когось і сам пройшов. Дуже зручно та вигідно. А потім просто сідаєте на потрібний потяг та їдете. Загалом, нічого складного (хоча одного разу я все-таки заблукав, поїхавши в іншому напрямку). Особливо треба враховувати той факт, що на кожній станції ви можете звернутися по допомогу до стюардів. Принаймні, англійську вони знають. Це одна з багатьох речей, яку нам треба міняти, щоб стати краще. Не впевнений, що на будь-якій станції харківського метро працівник зможе хоча б зрозуміти, що від нього хочуть. Декілька разів мені навіть пересічні перехожі допомагали, пояснюючи, як краще діяти. Цим Барселона мене також підкорила.

Як працює інший транспорт у величезній системі Барселони я не знаю. Користувався лише метро та потягом, бо майже всюди ходив пішки. Це дозволило зекономити на транспорті значні (як для нас) гроші й дало змогу краще познайомитися з містом. Не з туристичною Барселоною, а зі справжнім звичайним містом.

Знайомство почалося з Тріумфальної арки, бо саме сюди привіз мене потяг з Мальґрату. Якщо плануєте вивчати Барселону самотужки, без супроводження гіда, то це непоганий варіант, щоб почати. У відносній близькості знаходяться найзначніші пам’ятки столиці. Багато про все не розповідатиму, бо зараз можна з легкістю пошукати інформацію в інтернеті, але декілька слів скажу.

Отже, Тріумфальну арку видно одразу, як виходиш з метро. Ця 30-ти метрова споруда була побудована до Всесвітньої виставки 1888 року, саме під нею можна було проїхати до центрального входу виставки. За рішенням архітектора Жозепа Біласеки, арка була прикрашена численними скульптурами та барельєфами. У горішній частині арки розташований фриз під назвою «Барселона вітає націю», на зворотному боці – скульптура «Винагорода». Також на арці можна побачити герби Іспанії та її провінцій.

За самою аркою простягнувся невеликий пасаж, що веде прямісінько до Парку Цитаделі. Парк був відкритий в середині 19 століття та протягом кількох десятиліть залишався єдиною зеленою зоною в місті. На території парку Цитаделі сьогодні розташовуються кілька музеїв, зоопарк Барселони, штучне озеро, а також будівля Парламенту Каталонії. На місці Парку ще 150 років тому стояла найбільша фортеця Європи. Її 1716 року збудував завойовник Каталонії Філіп V, щоб захистити місто. А також, щоб показати каталонцям силу своєї влади. Аби розчистити майданчик для будівництва, знесли більше тисячі будинків. Не дивно, що любов’ю в народі фортеця не користувалася. Тому, коли на цьому місці вирішили звести комплекс будівель для Всесвітньої виставки 1888 року, фортецю знесли без жалю. Дотепер від неї зберігся лише старий барочний арсенал. Після виставки колишня територія фортеці була перетворена на великий парк з озером, липовими алеями та каскадним фонтаном.

У Парку, крім красивих скульптур та будівель є й дивні «щось». Наприклад, як ось це творіння невідомого автора. Чесно кажучи, я так і не второпав, що це таке, навіть прізвища творця не було. Загалом, у всіх містах, де мені довелося побувати, я побачив купу різноманітних скульптур, які не несуть сенсове навантаження. Вони просто існують.

Потрапивши до Парку з боку Арки, можна побачити Зоологічний музей або, як його ще називають, Замок трьох драконів. Музей було збудовано як ресторан для гостей Всесвітньої виставки. Автором «драконячого замку» є Луїс Думенек-і-Мунтане, засновник барселонського модернізму. Треба сказати, що експозиція музею не дуже цікава. Скоріше, вона нагадує старозавітний краєзнавчий музей. Але ззовні будівля вельми цікава.

У тому ж Парку розташований величезний фонтан «Великий каскад», що вражає своїми розмірами. У сонячний день скульптура на його верхівці палає золотом. Цікавий той факт, що перша версія фонтану була збудована до Всесвітньої виставки в наслідування італійському фонтану Треві у Римі. Однак владі міста після завершення робіт споруда здалася простецькою. Її вирішили «вдосконалити», істотно перебудувавши. На допомогу архітекторові Фонтсері дали кілька асистентів, серед яких був молодий Антоніо Ґауді.

Скульптура «Відчай». Кажуть, що для того, аби якомога детальніше передати найглибше відчуття відчаю та безнадії, автор Жозеп Льїмона неодноразово відвідував похоронні церемонії. Скульптура є копією оригінальної скульптури 1917 року, що знаходиться в Національному музеї мистецтв Каталонії.

Всі вуличні ліхтарі прикрашені короною. Не тільки в Барселоні, але й в інших містах. На мій погляд, це дуже мило

Після милування Парком я попрямував до, мабуть, найвідомішої пам’ятки Барселони – Собору Святого Сімейства.

Бути в столиці Каталонії та не відвідати Sagrada Familia, як на мене, нерозумно. Хоча враження та захват цією величною спорудою псують люди (особливо для такого мізантропа, як я). І з цим доводиться миритися. Від Парку до Собору приблизно 2,5 км, тому без роздумів я пішов пішки. Як я вже говорив, для мене ці прогулянки були можливістю оцінити звичайне життя людей, які фактично живуть у музеї.

І для себе я зробив безперечний висновок – ці люди живуть у своє задоволення. Допускаю, що мій розум міг бути затуманений почуттями людини, яка вперше поїхала за кордон, але не думаю. Бо ця комфортність – вона тут усюди. Посмішки на обличчях, привітність… Вони навіть балкони знизу прикрашають красивою плиткою з різноманітними візерунками, щоб перехожі мали можливість милуватися, коли поспішають у справах.

Всюди велодоріжки і не важливо – чи це завантажена вулиця, чи невеликий провулок. Повага до оточуючих також на кожному кроці: водій заздалегідь зупиниться перед пішохідним переходом, не порушить правила паркування тощо. Взаємоповага – ось найперше, чого ми, українці, маємо навчитися у каталонців (серед іншого).

Підходячи до Саґради одразу потрапляєш на блошиний ринок. Звісно, що щільність людей тут так само висока, як і біля Собору. Сама Саґрада Фамілія вражає неймовірно.Єдиний мінус – будівельні крани та риштування, які оточили шедевр Ґауді. Знову ж таки, інформації у мережі більше, ніж багато, тому про Собор можна дізнатися все, що завгодно. Частина будівлі, яку почали зводити за часів Ґауді виглядає більш автентичною, аніж сучасна. І справа навіть не в матеріалах. Собор добудовують за кресленнями архітектора, але сучасність вбиває душевність споруди, як на мене. Все нове виглядає якось недоречно. Стара частина справді захоплює – така кількість деталей здається неймовірною. Всередину я не потрапив, бо черги дуже довгі, а бажання втрачати час у мене не було. Я вже був радий, що зміг на власні очі побачити те, над чим Антоніо Ґауді працював 40 років. І можете повірити, ніяке зображення не може передати всю гаму почуттів, коли бачиш цю величну споруду, як то кажуть, наживо.

Тим часом, день починав закінчуватися, і треба було повертатися. Заздалегідь я сфотографував розклад руху електричок, тому треба було встигнути на станцію. До речі, раджу всім це робити, це дуже зручно. Їхати я вирішив з іншої станції, щоб мати можливість подивитися місто, повертаючись до метро. Так я й потрапив на площу Каталонії, про яку розповідав на початку цього розділу. Це були ще 2,5 км, тому особливих труднощів я не бачив. На шляху я знову милувався Барселоною, такою різноманітною та яскравою. Часу мені вистачало, тому я не поспішав, звертаючи увагу на будівлі навколо мене. Одна з них привернула мою увагу.

Виконана у східному стилі споруда вирізняється з інших, навіть, враховуючи тісний зв’язок Іспанії з африканськими країнами. Я був впевнений, що це якийсь музей, але не міг зрозуміти чого. Виявилася ця споруда Музеєм кориди. Каталонська Пласа Монументаль є однією з найбільших арен для кориди в Іспанії. Після того, як за ініціативою захисників тварин це дійство було заборонено в Каталонії, в пам’ять про кориду залишився лише невеликий музей при арені. Тут можна дізнатися про історію виникнення бою биків, побачити одяг матадорів, їхні шпаги та знамениті плащі-капоте, якими дражнять розлючених тварин.

На стінах музею розвішані фотографії видатних матадорів та пікадорів, а також голови вбитих ними биків, що перетворені на опудала. Крім того, у музеї зібрана велика колекція старих платівок та афіш, що запрошують на кориду. Якщо у вас буде зайвий час, завітайте до цього місця та роздивіться його хоча б ззовні. Музей знаходиться за адресою Gran Via de les Corts Catalanes, 794, і це не так далеко від центру.

Таким виявився мій перший повноцінний день у Барселоні. Наступного дня було продовження знайомства з каталонською столицею, відвідування Парку Ґуель, оренда авто та багато чого іншого. Намагатимусь не затримуватись та продовжити розповідь якомога скоріше.

Із почуттям гумору у каталонців все добре

Ресурси автора:
ФБ-профіль
Інстаграм
Авторський блог