Між столицею та селом. Подорож Європою середнього класу

Якщо ви втомилися від гучних європейських столиць та натовпів, але не полюбляєте сільську місцевість, їдьте до італійського Трієста, словенської Любляни та хорватської Рієки. Адже в цих точках, розташованих в 1.5-2 години подорожі автобусом одна від одної, відмінно відчувається провінція і одночасно дух міста. Вільного міста. Гори, море/річка, середньовічні будівлі, не надто багато обов’язкових для перегляду атракцій, спокійна атмосфера – саме те, що дозволяє відпочити і одночасно не почуватися простим пляжником, що не побачив нічого нового у відпустці. Тим більше, що пляжі в цьому карстовому регіоні кам’яні, тобто без піску, і вельми незручні. Тим краще.

Тут не Америка

Моя тижнева подорож закінчувалися у Венеції, тому контраст виявився разючим. Місто каналів було заповнене людьми різних націй та рас і створювало атмосферу великого базару. В очі впадали крамниці та ресторани великих широко відомих у всьому світі мереж та фірм. У Трієсті ж та Любляні все було геть інакше. Та й в Рієці у венеціанському або навіть римському темпі жила лише центральна вулиця Корсо. Не надто багато людей, італійська, німецька, англійська, західнослов’янскі мови, і не більше того. Чисельна перевага місцевих мешканців. Маленькі ресторани з місцевою їжею, маленькі місцеві крамниці. Знайти, наприклад, китайську їжу було не так просто. Як і курятину або яловичину. В портових Трієсті та Рієці панувала морська їжа плюс, звісно, найкращі бренди національної кухні. Причому за 13-15 євро (в Рієці приймають лише куни, але обмінників на Корсо достатньо) можна замовити обід з двох великих страв. І запити його півлітром пива ще за 5-6. А в супермаркетах продають свіжі готові гарячі страви домашнього типу. Вартість – 40-50 євроцентів за сто грамів.

І головне – панували пасторальна тиша та спокій. Без поспіху, роздратування і нервів навіть в розпалі ранку. І без гучної музики та галасу навіть ввечері. Схоже, спокійна вечірня розмова в барі або ресторані – головна розвага регіону. А на запитання про цілодобові магазини власниця моєї квартири (а я вже давно облишив готелі), посміхнувшись, заявила: “Тут не Америка”. Справді, вони зачиняються о восьмій годині вечора, а у неділю – о сьомій, або взагалі не працюють. Майже всі автобусні лінії, крім кількох найголовніших, припиняли роботу о дев’ятій, а головні та нічні після дев’ятої їздили одного разу на годину. І о першій годині ночі вже закінчували.

Make business, not war

У найсхіднішому місті Італії відчуття Італії, в принципі, не були надто сильними. Трієст був і вільним портом, причому навіть в 20-му столітті, відразу після Першої Світової війни. Був і під владою Австрії цілих 600 років. Фактично був відірваний від Італії протягом кількох років після закінчення Другої Світової, коли слугував базою англійських та американських військ. Австрійці навіть називали його “найвірнішим містом”, оскільки він не брав участі у Визвольній війні Італії проти Відня. Музей Об’єднання Італії в місті існує, але він незначний, непопулярний і, на відміну від інших, абсолютно позбавлений написів англійською мовою. А головний Майдан Об’єднання Італії було побудовано австрійцями і він походить на Відень.

Власне, після оголошення міста головною базою ВМС Австрійської Імперії в 18-му столітті прибережна смуга була повністю перебудована австрійцями. До речі, такий статус аж ніяк не допоміг місту відзначитися в битвах. Тут практично ніколи не було будь-яких важливих. Місто рибалок та торгівців завжди намагалося залишатися осторонь, залишалося вірним принципу “make business, not war”. Навіть вражаючий замок Мірамаре, побудований прямо на березі в північній частині міста адміралом флоту і братом австрійського імператора Франца-Йозефа Максиміліаном, більше пасує для листівок та зйомок барвистих фільмів, ніж для реальних боїв.

Міні-Прага та невдалий Відень

Запеклий суперник Трієста в кораблебудуванні, риболовецькій справі та торгівлі також торгував, а не воював. Лише будували Рієку не австрійці, а місцеві. Тому вулиці та гарні, але громіздкі будівлі розташовані нерівно та тісно. Схоже, місцеві багатії змагалися один з одним в крутості власних осель і намагалися побудувати власний Відень. І на маленькій території, обмеженій морем та горами, не досягли успіху. Хоча б нині “Відень” будується на воді, у вигляді фешенебельних яхт. Навіть є один причал (лише один) для місцевих круїзних човнів. У Трієсті ж морем уздовж берега можна поплавати не на круїзному, а лише на рейсовому човні, що прямував в сусіднє містечко. А гавань наповнена маленькими яхтами та простими човнами

До речі, як не дивно, більш далеку, ніж Трієст, Рієку тягнуло до італійців більше. Навіть нині тут пишаються італійською назвою міста Фіуме (річка). Ще 100-120 років тому хорватів було більше в навколишніх селах, але не в місті. При цьому прихильники Хорватії, майбутньої Югославії, Австрії, Італії та вільного міста (ще та каша!) зазвичай примудрялися обмежуватися дискусіями і не битися. А вільна республіка під головуванням відомого італійського письменника Габріеле Д’Аннунціо розвалилася в 1924-му році перш за все через надмірне розбазарювання грошей на гуляння та святкування богеми і простого народу. Напевно, за письменників при владі було особливо весело.

Та все ж найбільше мені сподобалася Любляна. Ось тут відчувався порядок, солідність столиці спочатку провінції, а потім й країни. Свій брат австрійського імператора (Фердинанд) спромігся побудувати міні-Прагу з річкою в стилі амстердамського каналу. І гарним замком на високій горі, що виросла прямо посеред рівнини. Присутня й празька схильність до містики – драконів та інших потвор. Тому прихильникам Праги варто відвідати Любляну. Навіть лише гуляння таким містом викликає величезне задоволення. Як і рейд на замкову гору. Втім, туди піднімається й фунікулер.

Що дивитися

Отже, що слід відвідати? Головним музеєм в Трієсті вважається музей Револтелли, місцевого магната та колекціонера. Однак тих, хто вже відвідав Відень, Прагу та Будапешт, живопис музею (скульптур там дуже мало) не здивує. Натомість, Мірамаре обов’язковий до перегляду, хоча і розташований на відстані півгодини на міському транспорті і ще десяти хвилин пішки. Стільки ж на автобусі до Велетенської Печери (Grotta Gigante), другої за площиною в Європі з відкритих для звичайних туристів. Майже півтори години з гідом (без нього заборонено), який пояснював все англійською мовою -найкращі, які я провів в районі Трієста.
Що ж стосується замку, то сама будівля 11-го століття і завезені з інших міст експонати не особливо вражають. Крім підбірки з Стародавнього Риму. В замку Трсат над Рієкою експонатів немає зовсім, хоча його й брав сам Карл Великий. А ось в Любляні замок чудовий з експонатами, а обсяг інформації може затримати на цілий день. Ну і, звісно, краєвиди з усіх трьох замків на міста чудові. Також відзначу вельми інформативний морський та історичний музей Рієки – колишній палац губернатора. Та маленький, але симпатичний музей морської природи в Трієсті. Замало? Але ж повторюю, це провінція. Місце для відпочинку та прогулянки чистими гарними вулицями, а не галопу музеями та церквами.

Транспортна провінція

Ну і наостанок – про навіть діжку дьогтю. В Трієсті я дещо помилився з місцем проживання, не врахувавши гору на шляху до центру міста і тунелі виключно для транспорту. Тому довелося розраховувати не на походи пішки, а лише на автобуси. Квитки на які потрібно купувати або в тютюнових крамницях, або в терміналах біля зупинок. А таких терміналів замало. Замало й електронних табло в режимі онлайн. У Рієці ж їх немає взагалі. Хоча б квиток там купують у водія. І хоча б в Любляні історичний центр вельми близький до вокзалів.

Втім, міський транспорт насправді непоганий. Навіть Wi-Fi безкоштовний та якісний. Немає проблем і з поїздами з Трієста до аеропорту або Венеції. А ось розклад їхнього руху до Словенії та Хорватії вкрай незручний. Рух ж автобусів – взагалі поганий. Уявіть собі автовокзал Трієста з одним великим екраном в головній залі і двома платформами з шести без будь-якого розкладу рейсів взагалі. А на чотирьох екранах показують лише два найближчих рейси. Паперового ж розкладу, як і лав для очікування, взагалі немає. Уявили? А тепер Любляну з одним екраном на тридцять платформ без паперових розкладів і двома лавами на всіх. І самі платформи просто посеред проспекту, на які заїжджають і таксі, і звичайні авто. Або Рієку, де десять платформ також безінформативні і зайняті таксі. Вокзалу ж немає взагалі, а інформацію та квитки на місці можна знайти лише для автобусів однієї компанії (водії ніде не продають). І головне – у всіх цих трьох містах автобуси хронічно запізнювалися на 30-40 хвилин, але це ніде не фіксувалося. На екранах все за планом. Справді провінція. В доброму та поганому сенсах.

Профіль автора: facebook.com/leon.vurgaft