Шалатін – подих справжньої Африки на півдні Єгипту

У більшості українців Єгипет асоціюється з готелями «все включено», Червоним морем і пустелею. Ще можуть згадати Каїр та піраміди. Інколи – Луксор чи круїз по Нілу. Але пересічний мандрівник точно не думає, що в цій країні є правдива африканська автентика. І в даному звіті я хочу розповісти саме про неї.

Можливо, ви звертали увагу, що на деяких мапах південно-східний шматочок Єгипту обводять пунктиром. Так от, це місцина, яку своєю вважає Судан, проте не контролює. Вона перебуває під владою Єгипту і має назву Халаїбський трикутник.

У цьому районі живе чимало суданців, багато хто їздить звідти до Судану і навпаки, деякі люди мають два паспорти, працюють суданські заробітчани, продаються суданські цигарки, можна побачити машину з суданськими номерами й багато чого іншого, що свідчить про дуже сильний зв’язок із екзотичним південним сусідом.

Вглиб трикутника іноземним туристам – зась, але вони можуть відвідувати Шалатін – єгипетське місто, розташоване на умовній межі спірної території. Декілька південних вулиць населеного пункту навіть потрапляють у Халаїбський трикутник. Далі в ньому дозволено пересуватися лише мандрівникам з Єгипту, і навіть вони мусять пояснити причину, чому туди їдуть. Однак, я сильно з цього приводу не засмутився, адже в Шалатіні є все те саме, що й в інших поселеннях спірної місцини, а колориту вистачає з головою. По суті там змішана єгипетсько-суданська картинка життя. Але про все по черзі.

Потрапити до Шалатіна не так легко. По-перше, це доволі далеко на південь від розкручених єгипетських курортів. Місто розташоване у географічних тропіках на одній широті з В’єтнамом, Кубою та Чадом. Єдиний більш-менш зручний варіант – їхати з курортів поблизу Марса-Алама, що я й зробив, скориставшись тим, що відпочивав у цих краях. Від мого готелю Brayka Bay до Шалатіна було приблизно 266 кілометрів. Погодьтеся, неблизько для одноденної поїздки.

По-друге, в Шалатін потрібна перепустка, яку в нас перевіряли на трьох блок-постах. Мій гід пан Діаа робив дозвіл за день чи два до подорожі, для чого йому знадобилося фото мого закордонного паспорту. Також він повідомляв силовикам номер автомобілю, який мав їхати. На КПП військові заглядали крізь вікна до салону, перевіряючи заявлену кількість людей, та дивилися на номерні знаки транспортного засобу. Вийти надвір чи показати документи не просили.

Ну й, по-третє, коштувало це задоволення недешево – триста доларів. Сюди було включено дорогу, послуги провідника й водія-мого тезки (звали Джордж), питну воду, пляшку «Швеппсу», свіжий хліб на базарі й гарний обід у локальному кафе. Припускаю, перепустка теж могла бути не безкоштовною.

Отож, з огляду на вищевказані причини, мандрують до Шалатіна зарубіжні туристи вкрай рідко. Тільки уявіть, я був першим за останні …вісім з половиною місяців! Звісно, на це вплинула й пандемія, але, зі слів пана Діаа, до неї іноземці теж лише епізодично подорожували на самісінький південь Єгипту.

Чи можна потрапити до Шалатіна самому, без послуг посередників? Теоретично – так. Міжміські маршрутки я зрідка бачив. Гадаю, можна піймати таку в Марса-Аламі, до якого ви дістанетеся на таксі з готелю. Автостоп теж повинен працювати (однак, попереджаю, що трафік у пустелі слабкий, а надворі доволі спекотно навіть у середині листопада). Але чи вийде у вас без знання арабської мови розібратися з оформленням перепустки? – Тут маю великі сумніви. Чи сильно зекономите? – Також не впевнений. Втім, якщо хтось бажає проекспериментувати – пробуйте.

У Шалатіні проводиться верблюдячий базар, куди цих тварин приганяють аж із Судану. Оскільки закінчується захід десь о пів на десяту ранку, а дорога займає приблизно дві з половиною години, то вирушили ми з готелю тоді, коли більшість відпочивальників ще спить. Дорогою їхали через мальовничу гірську пустелю.

На ринок потрапили ближче до завершення, але все найцікавіше побачити встигли.

Прямо посеред великого пустиря продають верблюдів, яких потім розвозять вантажівками по Єгипту. Коштує одна тварина приблизно тисячу доларів.

Як я вже писав раніше, тварин ведуть сюди аж із Судану. Відрізнити суданців від єгиптян нубійського типу зовнішності просто – за чорними жилетками.

На базарі гамір стоїть ще той. Верблюди ревуть, торгівці голосно сперечаються з перекупниками, одним словом – все як має бути на справжньому ринку.

Інколи верблюди не хочуть заходити до вантажівки, тож погоничам доводиться їх заштовхувати.

Помітивши мене, суданці та єгиптяни пожвавішали. Багато хто почав згадувати окремі англійські, а один дядько навіть російські слова, щоб налагодити контакт з іноземним туристом. Люди, в цілому, реагували позитивно. Чоловік, який знав пару російських слів, навіть запропонував чаю. Більшість охоче дозволяла себе фотографувати.

Атмосфера нагадувала субсахарську Африку. Я в ній не був, але десь такою собі уявляю, спираючись на силу-силенну побачених фото й відео.

Як бачите, люди без проблем позують для світлин. А якщо зрідка відмовлять, то перед вами майже гарантовано буде перекупник верблюдів, котрому не подобається зайва увага до його діяльності.

Вантажівка з суданськими номерами неподалік від верблюдячого базару.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Jurij Borysov (@jurauskas)

Далі ми поїхали до центральної частини міста, де я сам прогулявся базарним районом. Отут Африка відчувалась мені ще більше.

Тутешні жителі бурхливо реагували на іноземця. Багато хто махав автору звіту рукою, викрикував вітання англійською мовою чи сигналив клаксоном. Видно було, що місцина явно не туристична і до іноземних мандрівників у Шалатіні не звикли.

Ось вам супер-екзотика – людина носить гребінця в густому волоссі. А що, зручно, напевно. Дістав, зачесався, встромив назад у шевелюру.

Продавець м’яса.

Гарячий хліб. Дуже смачний, до речі. Я куштував потім такий в іншому районі міста.

В кінці базарної вулиці – мечеть. Тут мене і підібрали Діаа з Джорджем.

Наступним ділом ми трохи походили іншою торговельною вулицею, де були самі крамниці.

Кафе в суданському стилі. Пічка на дровах чадить прямо всередині приміщення. Добре, хоч вікна без скла, то це дає бодай якийсь притік свіжого повітря. Як місцеві сидять всередині з ароматами диму по тридцятиградусній спеці, та ще й в жилетках – не уявляю.

На вулиці продаються суданські сигарети.

Затим ми поїли в цікавому автентичному кафе, де працював хлопчина аж із Каїра. Далеко ж його занесло!

Поки чекали на обід, місцеві діти, котрі гуляли поряд, охоче фотографувалися. От скажіть, якби я написав, що це десь у Судані, Чаді чи Сомалі, ви повірили б? Думаю, так. Але це Єгипет.

Підживилися дуже смачними стравами й погнали далі. Наступним пунктом призначення став невеликий рибальський порт. Я не фотографував його, адже мене попросили цього не робити (типу режимний об’єкт), та в кількох сотнях метрів від гавані світлини робити було можна. Там до мене підійшов суданський заробітчанин Ієн (якщо неправильно почув ім’я хлопця, то перепрошую в нього). Ми трохи розбалакалися. Парубок розмовляв чудовою англійською мовою й мав університетську освіту.

– “Life is simple here”, – сказав суданець.

В порту, до речі, продавалася риба за просто смішною ціною – менше долара за кілограм!

Ми ще трохи поїздили-походили містом. Архітектура виглядала здебільшого якось так.

Оце пристойні будинок і паркан.

А тут огорожа просіла.

Плоди цієї рослини дуже отруйні та можуть навіть викликати сліпоту. Але ніхто кущ (чи маленьке деревце?) не зрубує. Росте собі посеред міста.

На фото ви, нарешті, побачили жінок.

Можливо, Шалатін виглядає бідно, але дороги скрізь гарні. Єгипет до цього ставиться серйозно.

Автобусна зупинка.

Отаке от цікаве містечко. Дуже добре оглянувши його за кілька годин, ми рушили до готелю. Дорогою зупинилися біля мангрових заростів. Так-так, вони зустрічаються й у Єгипті, а не лише в Австралії і Океанії, Азії, Латинській Америці чи субсахарській Африці. Це унікальні дерева, що ростуть у солоній воді й опріснюють її. Хоча, на вигляд більше нагадують дніпровські плавні, аніж тропічну еко-систему.

Коріння мангрів проростає на березі й стирчить кінчиками в повітря.

Класною видалася поїздка! Вражень отримав цілу торбу! Шкода, тільки не потрапив до Халаїбського трикутника, від якого перебував максимум у сотнях метрів, судячи за мапою. Але не страшно. Все основне в Шалатіні розташоване до початку спірної території, а на чекінах вашому оповідачеві не так вже й залежить.

Отож, якщо відпочиватимете в Марса-Аламі, то наполегливо рекомендую вам зганяти на день до Шалатіна, аби побачити дуже незвичне місто з суданськими впливами. Це точно розриває шаблонне уявлення про Єгипет.

Читайте більше про подорожі автора на його сторінці у Фейсбуці.